Мова і незалежність

[vent_de_la_mer]

Дехто питає, яка користь від української мови для української державності/незалежності?

Елементарна.

Уявіть дві ідеальні ситуації:

1) Відразу на схід від кордону з Росією усі говорять українською. Від Луганську до Ужгорода її вживають у побуті, на роботі, читають нею книжки, пресу, дивляться фільми в укр. дубляжі.

За таких обставин усім очевидно, що Україна і Росія - різні країни

2) На схід від словацького кордону усі говорять лише російською, а українську якщо й знають, то ледь-ледь, і ніколи не вживають.

За таких умов, різниця з Росією більше географічна, а незалежність України - як незалежність Ростовської області (якби та раптом відділилася). В такій ситуації Росії не важко приєднати країну (якщо вона того хоче). І ще легше - впливати на її керівництво.

Тепер ситуація десь між (1) і (2). Чим більше вона наближається до (1), тим країна незалежніша від Росії; чим більше наближається до (2) - тим залежніша.

На приклад, приєднання України до Польщі здається нонсенсом; до Росії - поки що ні.

Усе це чудово розуміли і Кравчук і Кучма.

Тепер про _володіння_ українською: саме по собі, воно не є запорукою патріотизму. Просто якщо людина НЕ володіє мовою - то це ситуація (2); якщо володіє ледь-ледь - це вже ближче до (1); якщо вільно говорить і пише - це ще ближче до (1); якщо по роботі треба постійно розбиратися у складних українських текстах і самому їх писати - то ще ближче до (1). Тощо.

Comments

[roncess.livejournal.com]

Ніби воно й так, але ж айріши таки незалежність здобули та й шотландці ніби скоро здобудуть, а говорять же ж в основному англійською(діалектами)

[vent-de-la-mer.livejournal.com]

Ну, Сибір може теж скоро здобуде незалежність.
Але наскільки швидше б просувалася шотландська справа, якби 99% говорили гельською, або ж хочаб вільно нею володіли.

[http://users.livejournal.com/_redshift_/]

Воно звісно, мова для самоусвідомлення є важливом - і, до речі, дуже наочним - фактором, але ніяк не саомодостатнім. Англія і Штати, Німкеччина і Австрія, Франція і Бельгія...

Можна розмовляти російською і сахатися від "русскава міра". А можна розмовляти українською і ненавідіти "піндосів" та захоплюватися Путіним і Ко.

[oles-maslak.livejournal.com]

тобто мова і етнічна приналежність це лише "прибудова" до геополітичних симпатій?

[http://users.livejournal.com/_redshift_/]

Ну, я б сказав, що геополітичні симпатії є похідними від "світосприйняття". А от саме "світосприйняття" визначається мовою, етнічною приналежністю, і мабуть ще багато чим іншим.
Чесно кажучи, однозначної відповіді на питання "с чєво начінаєтся Родіна" я не маю.

[oles-maslak.livejournal.com]

Мені здається, що коли мова стає "політичиним маркером", то це є ознакою кризи/смертельної хвороби мови/етносу (щось подібне можна спостерігати у Білорусі, хоча не все так однозначно). Бо той же поляк може бути прихильником/противником НАТО і ЄС, слухати хор Алєксандрова (а в Польщі є досить чисельна група фанатів подібної творчості) чи гуральські мелодії - але це аж ніяк не впливає на його мову і етнічну ідентичність.

[vent-de-la-mer.livejournal.com]

Власне, про щось подібне писав Липинський.

Для мене зрозуміло, що українець може бути і комуністом, і капіталістом, і республіканцем, і монархістом, і незалежником, і москвофілом.

Але для багатьох патріотів українці - це не нація, а секта. Для членства у секті треба мати певні погляди і вірування, а інкаше ти - десь ззовні.

[vent-de-la-mer.livejournal.com]

//ненавідіти "піндосів" та захоплюватися Путіним//

але при цьому значно важче сказати, що «Росія і Україна - те саме».

[http://users.livejournal.com/_redshift_/]

Ну про те, що "Україна - це не Росія" ще Кучма писав. А він же точно не ікона українства.

[vent-de-la-mer.livejournal.com]

А до чого тут ікона українства?
Я ж не кажу про «ікони» :) Кажу лише, що якщо група А говорить мовою Ікс, а група Б нею не говорить, то це сприяє тому, щоб ідентичність А відрізнялася від ідентичності Б.

[gluk16.livejournal.com]

щодо мови, то не зовсім згоден: на поч. ХХ ст. рівень україномовності був вищим, аніж зараз, проте це не заважало росіянам та полякам вважати українців росіянами/поляками, що полонізували/русифікувалися. І від цього полонізування/русифікування і виник діалект "українська мова". А тому - робили висновок тоті діячі - треба повернути Україну до своєї Батьківщни (Польщі чи Росії) та повернути людей до істинної їх мови.

Щодо "русского мира", то був ще і німецький світ (про що згадує і Грицак - думаю, що Ви вже читаєте той розділ). І австрійці до 1970-х рр. вважали себе німцями. Тільки після 1970-го року в них нарешті здомінувало відчуття власної окремішності. Причому мову вони не міняли: мають ту ж німецьку. Про австрійців більше я писав ось тут (http://gluk16.livejournal.com/167019.html).

Тому, справа не в мові, а в тому, що твориться в головах: поки українці не сприймуть себе як українців - толку не буде.

[vent-de-la-mer.livejournal.com]

Скажімо так: мова - не гарант незалежності, а незалежність можлива й без мови. Але якщо вже йдеться про незалежність, то мова стає у пригоді.

Грубо кажучи, якби австрійський діалект більше відрізнявся від стандартної німецьої, то не треба було б «чекати» на 1970й рік.

А з Україною на початку ХХ ст. - все так, але є нюанс: існувала «потреба» «повернути» українців до польської чи російської. Тобто визнавалося, що вони, всеж-таки, «не зовсім» поляки чи росіяни, або ж принаймні «у чомусь відмінні». Тобто, це всеж-таки якась автономна група людей.