![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
vent_de_la_merСьогодні дочитав «Une Vie» Мопассана. Якщо одним словом - чудово. Найкраще з того, що я читав французькою.
Не розумію, чому книжку вважають «депресивною» - не депресивніша, ніж життя. А так - і сум, і розчарування, і мрії, і ностальгія за дитинством, і втрата близьких людей. Тобто все, що робить життя життям.
Те, що героїня відчуває до замку (де минуло її дитинство), до моря, до всього, що навколо дуже схоже на те, що я відчуваю щодо старих одеських дач.
Описи:
Мопассан описує кожну деталь - почуття, пейзажі, події, природні явища тощо (підозрюю, що Підмогильний навчився цьому саме від нього). В результаті, люди і події і пейзажі - просто як справжні.
Соціальна складова:
Деякі речі здаються дикими. На приклад, у першу ніч після весілля дівчина ВЗАГАЛІ нічого не знала про секс (тобто взагалі). І це стало для неї жахливим «сюрпризом». Навіть після вінчання мати соромилась їй щось пояснювати. А тато замість пояснити, починаю якусь ахінею (про природні явища, що здаються неприємними, але насправді нормальні) - чим тільки лякає її ще більше.
Інша річ: Син героїні багато років живе з жінкою, яку кохає, але мати й чути про неї не хоче, бо та - колишня повія. Блін, ну яка різниця, якщо в них серйозні відносини?
Цікаві ідеї
У навколишніх селах люди трахаються, як кролики. Старий священик розуміє, що нічого тут не вдієш, і робить найкраще, що може: допомагає дівчатам, що не вчасно завагітнили, вийти заміж. Але приїжджає новий священик і починає переслідувати закоханих - і люди перестають ходити до церкви.
Звідси сюжет для Саші Шло :-)) . Старенький завідуючий Просвітою не лає людей за русизми - і всі ходять на шевченківські вечори. А новий починає боротися з суржиком (а ля Фаріон) - і всі ще більше русифікуються.
Найкраще
- остання фраза: " La vie, voyez-vous, ça n'est jamais si bon ni si mauvais qu'on croit. " (Життя ніколи не є настільки добрим, ані настільки поганим, як нам здається).
Справді, завжди є надія.
Не розумію, чому книжку вважають «депресивною» - не депресивніша, ніж життя. А так - і сум, і розчарування, і мрії, і ностальгія за дитинством, і втрата близьких людей. Тобто все, що робить життя життям.
Те, що героїня відчуває до замку (де минуло її дитинство), до моря, до всього, що навколо дуже схоже на те, що я відчуваю щодо старих одеських дач.
Описи:
Мопассан описує кожну деталь - почуття, пейзажі, події, природні явища тощо (підозрюю, що Підмогильний навчився цьому саме від нього). В результаті, люди і події і пейзажі - просто як справжні.
Соціальна складова:
Деякі речі здаються дикими. На приклад, у першу ніч після весілля дівчина ВЗАГАЛІ нічого не знала про секс (тобто взагалі). І це стало для неї жахливим «сюрпризом». Навіть після вінчання мати соромилась їй щось пояснювати. А тато замість пояснити, починаю якусь ахінею (про природні явища, що здаються неприємними, але насправді нормальні) - чим тільки лякає її ще більше.
Інша річ: Син героїні багато років живе з жінкою, яку кохає, але мати й чути про неї не хоче, бо та - колишня повія. Блін, ну яка різниця, якщо в них серйозні відносини?
Цікаві ідеї
У навколишніх селах люди трахаються, як кролики. Старий священик розуміє, що нічого тут не вдієш, і робить найкраще, що може: допомагає дівчатам, що не вчасно завагітнили, вийти заміж. Але приїжджає новий священик і починає переслідувати закоханих - і люди перестають ходити до церкви.
Звідси сюжет для Саші Шло :-)) . Старенький завідуючий Просвітою не лає людей за русизми - і всі ходять на шевченківські вечори. А новий починає боротися з суржиком (а ля Фаріон) - і всі ще більше русифікуються.
Найкраще
- остання фраза: " La vie, voyez-vous, ça n'est jamais si bon ni si mauvais qu'on croit. " (Життя ніколи не є настільки добрим, ані настільки поганим, як нам здається).
Справді, завжди є надія.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2012-02-08 01:06 am (UTC)(хоча взагалi у цього автора менi бiльш подобаються "Красень" та "Талони на життя")
no subject
Date: 2012-02-08 05:52 pm (UTC)no subject
Date: 2012-02-08 07:47 am (UTC)імхо забагато пафосу.
no subject
Date: 2012-02-08 05:57 pm (UTC)Але ж як точно описано почуття іммігранта! Губиться у овому середовищі, підсвцдомо його боїться - і щоб це приховати від себе, вважає, що усі тут козли. А потім поступово інтегрується.
Кращого опису іммігранта я не зустрічав :-)
no subject
Date: 2012-02-08 07:19 pm (UTC)це антипатія не до твору, а до головного героя :)
no subject
Date: 2012-02-08 11:58 am (UTC)Та тут і підозрювати нічого - це вже перейшло в розряд банальностей. Вкупі з твердження, що "Місто" - це такий собі рімейк "Милого друга".
no subject
Date: 2012-02-08 05:52 pm (UTC)no subject
Date: 2012-02-08 06:00 pm (UTC)Хоча я в "Місті" найбільше люблю інтелектуальну балаканину - між героєм і його приятелем-поетом (як його? Забула, як він у Підмогильного, але твердо пам"ятаю, що в реальності це мав бути Плужник). Початок з усіма цими мусями йшов мені туго, але, коли Зося запитала: "Ми всі помремо"?, або коли Степан пояснив причину свого злого настрою так: "Це світова скорбота", тут я й зрозуміла, що це книжка для мене.
no subject
Date: 2012-02-08 06:19 pm (UTC)В нього зовсім немає поділу "добрі/погані" - усі добрі і усі погані водночас, як воно й є у реальних людей.
О, до речі, ти не знаєш, де у інеті знайти повний текст єдиного роману Плужника? Задурна чи за гроші - не важливо, головне щоб залізло на мій айпед
no subject
Date: 2012-02-09 08:59 am (UTC)no subject
Date: 2012-02-09 05:55 pm (UTC)джерело: http://uk.wikipedia.org/wiki/Плужник_Євген_Павлович
може ти щось чула?
no subject
Date: 2012-02-10 06:37 am (UTC)no subject
Date: 2012-02-08 06:50 pm (UTC)no subject
Date: 2012-02-08 07:10 pm (UTC)no subject
Date: 2012-02-10 01:49 pm (UTC)