Літо 2003. Подорож до Одеси. Частина 2
Feb. 1st, 2005 10:13 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
vent_de_la_merТри роки тому. Майже.
Прокинувся. Умився. Поснідав. Як завжди.
За вікнами дощ. Вересень у Одесі. Не холодно. Листя ще зелене.
Одягся, зібрався.
Прийшов Мішка. Я віддав їому залишки їжи. Він посміхнувся і вдячно помахав хвостом. Бурий сусідский пес, завжди хотів їсти.
Після чергової склянки горілки, мої друзі цікавилися:
"Мишка, Мишка, где твоя улбка
Полная задора и огня?". І тоді він посміхався.
До побачення, Мішка.
Вимикаю світло. Зачиняю дачу. Маршрутка.
Останній вечір вдома.
Комфортабельний автобус "Одеса-Бориспіль".
Париж. Після кількох годин чекання поліція видає нам тимчасову візу. Мої супутники - ще одна одеська родина, що теж їде до Отави.
Вечір. Всі готелі переповнені. Хтось радить їхати до Gare du Nord.
Вже темно. Старі вулиці (за архітектурою - десь XIX-початок XX століття). Якісь бомжі та наркомани.
Знаходимо місце у однозірковому готелі. "Une étoile? - дивовалася потім знайома француженка - Mais c'est pour se faire égorger!". Але інцидентів не було.
Вранці - Іль-до-Сіте, Пон-Ньофь, Нотр-Дам. Потім - літак до Монреалю.
Згори місто більш нагадувало дитячий конструктор. Маленькі будиночки, поруч з ними - сині кола басеїнів.
Яке тихе місто!
Два автобуси щоб доїхати до Розмону.
"І чого всі лякають квебецьким акцентом? Мені ось все зрозуміло. Дуже чиста французська" - думав я, прислухаючись до розмови двох чорних - хлопця та дівчини . Тоді я ще не знав, яка глибока культурологічна прірва лежить між різними communautés éthniques. Квебек казався мені чимось подібним до Одеси: люди різного етнічного походження складають один нарід, з однією культурою. Я йюявити собі не мір того середньовічча: квебекці - з квебекцями, гаїтяни - з гаїтянами, французи з Франції - з французами з Франції, українці - з українцями, китайці - з китайцями, євреї - з євреями, араби - з арабами, і так далі.Ю всіх - свої громади що існують, майже, у паралельних світах.
Є змішані шлюби, але вони є саме _змішані_. Є мішані компанії, є міжнаціональна дружба, але вона є справді _міжнаціональна_.
Всі дуже ввічливі на вулицях. А потім, по кухнях, поміж своїми, розповідають, що думають про сусідні народи. Але лише коли немає сторонніх.
У перші дні я того ще не знав. Передімною лежало тихе сонне місто, безмежне за територією, майже цілком складене з одно- дво- чи максимум чотирьохповерхових будинків. Bienvenue à Montréal!
Прокинувся. Умився. Поснідав. Як завжди.
За вікнами дощ. Вересень у Одесі. Не холодно. Листя ще зелене.
Одягся, зібрався.
Прийшов Мішка. Я віддав їому залишки їжи. Він посміхнувся і вдячно помахав хвостом. Бурий сусідский пес, завжди хотів їсти.
Після чергової склянки горілки, мої друзі цікавилися:
"Мишка, Мишка, где твоя улбка
Полная задора и огня?". І тоді він посміхався.
До побачення, Мішка.
Вимикаю світло. Зачиняю дачу. Маршрутка.
Останній вечір вдома.
Комфортабельний автобус "Одеса-Бориспіль".
Париж. Після кількох годин чекання поліція видає нам тимчасову візу. Мої супутники - ще одна одеська родина, що теж їде до Отави.
Вечір. Всі готелі переповнені. Хтось радить їхати до Gare du Nord.
Вже темно. Старі вулиці (за архітектурою - десь XIX-початок XX століття). Якісь бомжі та наркомани.
Знаходимо місце у однозірковому готелі. "Une étoile? - дивовалася потім знайома француженка - Mais c'est pour se faire égorger!". Але інцидентів не було.
Вранці - Іль-до-Сіте, Пон-Ньофь, Нотр-Дам. Потім - літак до Монреалю.
Згори місто більш нагадувало дитячий конструктор. Маленькі будиночки, поруч з ними - сині кола басеїнів.
Яке тихе місто!
Два автобуси щоб доїхати до Розмону.
"І чого всі лякають квебецьким акцентом? Мені ось все зрозуміло. Дуже чиста французська" - думав я, прислухаючись до розмови двох чорних - хлопця та дівчини . Тоді я ще не знав, яка глибока культурологічна прірва лежить між різними communautés éthniques. Квебек казався мені чимось подібним до Одеси: люди різного етнічного походження складають один нарід, з однією культурою. Я йюявити собі не мір того середньовічча: квебекці - з квебекцями, гаїтяни - з гаїтянами, французи з Франції - з французами з Франції, українці - з українцями, китайці - з китайцями, євреї - з євреями, араби - з арабами, і так далі.Ю всіх - свої громади що існують, майже, у паралельних світах.
Є змішані шлюби, але вони є саме _змішані_. Є мішані компанії, є міжнаціональна дружба, але вона є справді _міжнаціональна_.
Всі дуже ввічливі на вулицях. А потім, по кухнях, поміж своїми, розповідають, що думають про сусідні народи. Але лише коли немає сторонніх.
У перші дні я того ще не знав. Передімною лежало тихе сонне місто, безмежне за територією, майже цілком складене з одно- дво- чи максимум чотирьохповерхових будинків. Bienvenue à Montréal!
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2005-02-01 04:50 pm (UTC)Тож гадаю, такого анекдота вони не зрозуміють:
"Мальчик подходит к папе и спрашивает:
- Папа, а мы русские или евреи?
- А тебе зачем это знать?
- Да у нас во дворе мальчик велосипед классный продает. Вот я и думаю, мне поторговаться и купить или украсть и поламать?"
Одним словом, навіть захотілося тобі поспівчувати та пожаліти тебе :-))). От, бери, користуйся: http://www.moskaliv.net/
PS: А пост і справді гарний.