Краса і пропаганда

Всеж-таки, радянська пропаганда - це майстерність. Принаймні, коли вона завуальована.

Дивлюся зараз «Москва слезам не верит». Якісний художній фільм, актори грають чудово, декорації підібрано на 5 з плюсом, гарно передана епоха і почуття молодості і багато ще всякого іншого.

Про що фільм? Дівчата з села обживаються у Москві. Москва асоціюється з молодістю, дружбою, коханням, з майбутнім, з ностальгією, зі зв'язком поміж поколіннями - та й з життям взагалі. Жодного слова про Леніна/Сталіна/Брежнєва/Хрущова/Партію. Але на задньому плані - щасливе життя, соціальні ліфти, широкі вулиці і ясна далечінь.

Кому з українських свідомих націоналістів спало б на думку зняти сентиментальний фільм, де прості дівчата переїхали до «найкращого міста у світі» (Київа чи Львова) і там їхні долі склалися по різному, але фон оптимістичний?

Так, щоб після такого фільма хотілось би любити і це місто, і цю країну, і цих героїв, і цей народ, і пишатися, що маєш до всього цього стосунок? І без жодного слова ідеології?