Передивився
«Les Visiteurs» - французьку комедію про середньовічного лицаря (Жан Рено), який, разом зі своїм зброєносцем (Крістіан Клавьє), потрапляє у наші часи.
Він зустрічає свою пре-пре-пре-...-правнучку, яка схожа на його дружину; а сам він - точна копія її кузена. Лицар знаходить і свій замок, який тепер належить нащадку зброєносця...
Весь фільм - один великий прикол. Але він зачепив і серйозні теми:
- Наші предки живуть в нас
- Кожен з нас - нащадок минулих поколінь
- Нам - тисячі років
- Є певна відповідальність перед тим, що було, і тими, хто жив колись.
Попри комізм фільма, ці теми присутні від початку до кінця.

Але приколів - море. Автори зібрали всі стереотипи щодо середньовіччя - брутальність, лицарство, цнотливість (наєротичніше видовище - оголена жіноча ніжка до коліна), відьми, алхіміки.
Герої говорять «середньовічною французькою» - вживають старі вирази і старанно вимовляють звук «s» там, де він давно зник («arrê(s)ter» тощо). Хоча це прикол, бо вимова в них сучасна: «oi» та «oy» вимовляють як «уа», а не як «ое», «оє» (у дореволюційній французькій) чи як «оі».
Будь-кому, хто у курсі, зрозуміло, що французька 1123 року ДУЖЕ відрізняється від французької 1993. Якщо письмовий текст ще можна зрозуміти (з зусиллями), то вимова - взаємно не зрозуміла. Не кажучи вже про вирази.
У фільмі ж люди середньовіччя без напруги розуміють усе, що кажуть сучасні французи, а ті без напруги розуміють їх.
Це дає мені надію :-)) - щоб створити якісну комедію про якусь епоху, зовсім не обов'язково вивчати її детально))